Український композитор, найшвидший піаніст світу (19 з половиною нот щосекунди кожною рукою одночасно). Він створив власний стиль гри на піаніно, відомий як «безперервна музика»


Інтерв’ю: Любов Дзюжинська
Фото: Kate Kondratieva



Facebook x Instagram x Twitter x YouTube



Чому Ви навчились завдяки фортепіано та безперервній музиці?
Ох, щоб відповісти на це запитання знадобиться близько двох тижнів, тому що безперервна музика — це абсолютно новий всесвіт. Класичні піаністи не мають поняття, як її грати, і не усвідомлюють її значимість. Та і сама аудиторія класиків зовсім її не розуміє. Вони настільки звикли годуватись певним типом музики, що моя для них нічого не означає. Коли ти запитуєш у мене, що відкрила ця музика для мене, чи що вона для мене означає? Відповідь може бути не зовсім зрозумілою. Однак я спробую. Це абсолютно інший всесвіт, який кардинально відрізняється від усього, що існувало раніше. Ця музика дала так багато всього, вона принесла нові виміри не тільки музиці, але й піаністу чи піаністці. Вона відкрила для мене всесвіт: фізичну можливість робити речі, які були неможливими навіть для найвідоміших класичних концертних піаністів, адже їхні тіла були зосереджені виключно на певних речах — на сонаті та на концерті. Безперервна музика відкрила інший всесвіт, в якому піаніст створює звук. Піаніст використовує матеріал, який є у композиції. Скажімо, якщо думати про безперервну музику, як про торт, що ви збираєтеся спекти або краще про суп, який ви варите на кухні — я, композитор, даю вам уявлення про інгредієнти. Отже, у класичній та традиційній музиці, навіть у джазовій музиці, ви повинні грати певним чином, тоді як у безперервній відсутнє це обмеження. Кожен день, коли ви граєте, буде дещо іншим, але не кардинально, адже суп все-таки повинен мати базовий смак. Але одного дня ви можете приготувати суп, в якому буде трохи більше цього інгрідієнту або трохи менше того. Присутній акт творіння. Щоб цей акт відбувався щодня, все тіло піаніста, а не лише його пальці, має бути трансформоване та підготовлене. Тому що для прийняття цих дуже маленьких змін і рішень, коли я створюю або граю музику, все повинно відбуватися швидше, ніж будь-де. Розум повинен контролювати багато речей. Тож рішення, що роблять пальці, приймаються в іншому вимірі. Частина мого розуму контролює пальці, інша контролює руку, інша контролює все моє тіло, інша думає про щось інше, а ще одна частина мого розуму з’єднує все воєдино. Щоб тіло змогло справитись з величезною безмірністю Всесвіту, воно потребує змін. Ось про що безперервна музика, про здатність контролювати дотик до нот та їхнє звучання. Сприйняття звуку фортепіано відрізняється метафоричними способами. Наприклад, грати певний тип п’єси. Перш ніж продовжити, хочу зазначити, що все, що я кажу, стосується конкретного крихітного спектру гри. Це просто відбувається тут і зараз. Неможливо адекватно описати те, що відбувається під час  гри. Повертаючись до сприйняття звуку фортепіано, як метафори, я міг би змінити його в ту ж мить, коли граю певну групу нот. Як дощ, що може падати з певною швидкістю розбиваючись об землю, і ці краплі — це дотики моїх пальців до клавіш. Я можу змінити цей дотик не думкою про дотик, а думкою про дощ. Я змінюю розмір крапель дощу. Я змінюю їхню швидкість. Вони все ще падають зі швидкістю 14 крапель на секунду, чи навіть частіше. Гра на піаніно вище 14 нот — це вже не про контроль, а про швидкість. Тож давайте проігноруємо і повернемось до дощу, яким я можу керувати. Швидкість, тиск краплин змінюється. Чи то вітер приходить, переміщаючи їх, також впливаючи на розмірність. Безперервна музика навчила мене робити те, чого піаністи навіть не уявляють, і ніколи не могли уявити. Тому що музика, яку вони грали, не була для цього створена. Бетховен не писав своїх фортепіанних концертів з цими думками в голові. Він чув і дарував естетичну красу, яка має певну форму. Безперервна музика має різні форми, які піаністи ще не здатні зрозуміти.

Чи Ви завжди знали, що саме хотіли донести через своє мистецтво?
Я б сказав, що все таки ні. Щоразу, коли я граю, все змінюється. Думаю це стосується всіх нас. Кожен день — це абсолютно новий день. Отак і моя музика змінюється щоразу. Вона неповторна. Що я відчуваю, коли граю, залежить від моїх думок. Кожен раз все по-різному.


xx


Наскільки важлива національна ідентичність для єства Вашого мистецтва?
Те, що я українець, змінило абсолютно все. Ця музика взагалі не існувала б, якби я не був українцем. Нашою відмінною рисою є те, що ми схильні до самопожертви. Українці жертвують собою заради важливих для них речей. Батьки приносять себе в жертву задля своїх дітей, чоловік заради коханої, тощо. Візьмемо за приклад Шевченка. В історії Європи чи будь-якої іншої країни немає поета, який би робив те, що робив український поет. Заради правди та сили своїх слів Шевченко не міг дозволити росіянам знищити послання, що несла його творчість. Якби Шевченко народився в Німеччині, Англії чи Франції, він поступив би так само. Усі художники Європи та Північної Америки завжди були дуже обережними, стараючись не потрапити до в’язниці. Є приклад англійського письменника (Оскара Уайльда), який потрапив до в’язниці, але не через своє мистецтво, а через сексуальну орієнтацію. Люди у всьому світі не мають жодного уявлення про українську націю, про наш народ, про наше мистецтво, про велич нашого існування. Вони не знають про Шевченка, не знають про Івана Франка, не знають наших фантастичних художників, феноменальних художників. Вони нічого не знають. Це не їхня вина. Але все ж повернемось до твого запитання. Люди Європи та Північної Америки повинні зрозуміти, що яку б красу вони не знаходили в моїй музиці, все завдяки тому, що я українець, і тому, що як український артист, я був готовий принести себе в жертву, необхідну для пошуку цієї музики. Жоден інший художник цього не зробив. Якби я був французом, англійцем, нідерландцем, німцем чи італійцем цього б не було. В українському народі є неймовірне бажання творити, повага до краси мистецтва — цього ми не знаходимо в інших людях. Я — це щось унікальне для української нації. Протягом усього свого життя я був українським митцем, де б я не жив. Я міг жити де завгодно, хоч на Місяці. Взяти наприклад Вільяма Шекспіра, навіть якщо б він жив в Африці чи Італії, все рівно писав би свої п’єси англійською мовою. І ніхто ніколи не вважатиме його італійським письменником, те ж саме стосується і мене.

Де б я не жив, моя музика — українська. Музика Любомира Мельника — це українська музика, а не країни, в якій я живу.

Я наче циган, живу в будь-якій точці світу; цього року я тут, наступного уже в іншому місці. Люди повинні почати більше дізнаватися про українську націю, нашу історію та наш народ. І, сподіваюся, моя музика зуміє привідкрити для них двері ознайомлення з історію наших артистів.



Чи хотіли б Ви жити вічно?
Я дуже боюсь вічності.

Чому?
Певним чином життя людини — в’язниця. На твоє перше запитання, про те, чого навчили мене фортепіано та безперервна музика, я відповів, що знадобляться тижні. Вічність — це дуже дивне слово, значення якого ми не розуміємо. Піаніно допомогло мені зрозуміти, і показало, що я не розумію слова ‘безкінечність’, і ніхто цього не розуміє.
Я розповім тобі дещо про час. Через страшну брехню, що виходить від науковців, науки і всього світу ще з часів Галілея, який приніс найбільшу брехню людству і розпочав весь процес цієї величезної матеріалізації духовного. Він почав, а потім ставало все гірше і гірше. Люди будуть дуже засмучені, почувши те, що я розповім, але нехай. Вони повинні задуматись і перестати мислити, як Галілей, як Дарвін, як учені, і як СтарТрек. Усі кажуть, що: час — це вічність, що він ніколи не починався і не закінчиться ніколи. Що вони мають на увазі під часом? Вони вважають, що якщо величезний метеорит зіштовхнеться з нашою планетою і розтрощить все на шматки, то Всесвіт буде продовжувати існування мільйони і мільйони років. Ось як люди сприймають “вічність”. Але не я. Назавжди означає після кінця світу. Люди думають, що кінця часу не існує, що він — безкінечний, але це не так. Він закінчиться в 1000000000 долі секунди в момент кінця світу. Не буває часу поза людиною. Ми єдині, хто «володіє» часом.  Як тільки остання людина зникне з лиця Землі, зникне і час. Не тільки він, але й  усі зірки, планети — все. СтарТрек — одна з найбільших брехонь. Це відіграє значну роль і впливає на нас, тому що люди вірять у космос, вони вірять, що через 200 чи 300 років кожен буде бороздити величезними просторами галактики на космічних кораблях. Люди вірять. А це абсолютна брехня. Космосу немає і не буде, як тільки час закінчиться. Фортепіано навчило моє тіло грати. Коли я граю — у мене немає пальців, немає рук, у мене навіть немає тіла. Нарешті я починаю розуміти, що є час, що є життя, що є людина. Тож коли ти запитуєш, чи хочу я жити вічно, моя відповідь — я боюсь. Я хочу знати, що там, після «Вічності». Саму вічність я вже знаю. Розумієш?  Ха-ха. Хто знає, може, я живу вічно. Можливо, ми всі живемо вічно, і просто не пам’ятаємо про це. Я не стверджую, що це істина, а просто кажу, що сама по-собі Вічність не є необхідністю і триває до нескінченності.


хх


Значить сама ідея «Зоряного шляху» та інших суміжних тем — це лише спосіб ескапізму для людства?
Це величезна брехня, а не втеча, адже люди справді вірять у це. Це не фантазія, а проблема. Я нічого не маю проти серіалу, якби він був представлений як драматична фантазія, але це не так. Люди дуже вірять у це. Вони ніколи не ставлять запитань про те, як цей космічний корабель літає довкола мільйони років і ніколи не втрачає пального чи енергії. Він не має конкретного розміру, в одному епізоді він крихітний, а в іншому — ні. Люди не задаються такими питаннями, вони схожі на маленьких пташенят із відкритими клювиками, тільки люди відкривають мізки цим ідеям. Зоряний Шлях просто виливає це сміття в їхній мозок (як у вуста пташенят). Це тісно пов’язано з брехнею Дарвіна, та з брехнею Галілея. Нам потрібні шановані філософи, математики, які б сказали світові зупинитися. Дарвін помилявся, і не я повинен тобі про це говорити. Будь-яка розумна людина, у якої є мізки, може прочитати 4 сторінки написані Дарвіном і зрозуміти, що це найбільший шматок лайна, з коли-небудь написаного. Абсурд. Питання не в тому, чи вірите ви в Бога. На кожній сторінці він говорить: ‘3 + 3 = 18, і я визначив це абсолютно без жодних доказів, і ви повинні мені повірити, бо я Дарвін’. Це божевілля. Але ніхто не слухатиме Любомира Мельника, бо хто я? Ніхто. Однак світ загине через ці брехні про планету. Вони знають, що брешуть. Галілей знав, що бреше. Він не звертав увагу на докази. Те саме з Дарвіном. Він хотів зробити відкриття, і не зважав на докази. Наче вони побачили океан вперше у своєму житті, і сказали світові: «Я напишу книгу і розкажу про весь світ. Перш за все, океан повністю мертвий, риби в ньому немає і він безкінечний. Вода виключно мутно-зеленого кольору.» Єдиним свідченням цього є колір води лише там, де він стояв. В Середземномор’ї, він інший, як і на Гаваях. Розумієш? Усі його книги, були написані без доказів. Він писав про неправдиві речі, складаючи фантазії про їх достовірність. Якщо ти скажеш Дарвіну, що у тебе вдома чорна собака, він відповість, що навіть стіни твого дому пофарбовані в чорний колір. Це дурість Дарвіна. Огидно, що люди сприйняли всерйоз його істерію. Мільйонам людей сказали, що це неймовірна робота. Тому вони навіть і не збираються читати її. Але в будь-якому випадку, повернемось до проблеми з Зоряним шляхом. Коли люди починають вірити в дурниці, виникає жахлива проблема. Ми бачимо, що Галілей помилявся, дивлячись щодня  у небо, тому що є речі, які ми можемо побачити, вони спростовують те, що сказав Галілей, але ніхто не думає про це. Саме тому люди бачать, але не вірять, адже їх розум відкидає істину. Так само і з Дарвіном, люди бачать, що його книга — нісенітниця. Це не книга про те, вірити в Бога чи ні, не книга про походження світу чи людства. Чи це раціональна книга? Ні. Це повне божевілля і нісенітниця. Не потрібно вірити в Бога, не потрібно робити жодних тверджень про Бога. Але оскільки університети говорять, що Дарвін правий, то ви навіть не сумніваєтесь у цьому. Всім відомо, що три плюс три — це шість (а НЕ 18!), але вони приймуть Дарвіна як генія, ігноруючи усе інше. У людському мозку та душі існує жахливий механізм, коли він бачить щось, що повністю суперечить пропаганді, мозок робиться сліпим, і вони продовжують вірити в брехню. Коли вони прочитають Дарвіна, який говорить, що три плюс три — вісімнадцять, їх розум засліпить це. Вони робитимуть вигляд, що Дарвін ніколи цього не говорив, щоб пропаганда залишалась істинною.



Що для Вас любов? Чи змінилось її сприйняття з роками?
Я не знаю, що є Любов’ю для жінки, але для чоловіка любов змінюється з віком, чи то в 25 чи 50 — любов змінюється. Тепер для мене любов — це щось чудове і абсолютно нове. Я б сказав, що це почуття постійно зростає.

Любов прекрасна у своєму абсолюті.

Повсякденна любов дарує нам нове диво. Можливо, це відчувають лише художники, а для інших — все зовсім інакше. Не знаю. Для мене любов надзвичайно важлива. Я досі не розумію, як саме вона функціонує, і, мабуть, не зрозумію ніколи, але точно знаю, що це щось чудове.

Що для Вас краса? Чи змінилось Ваше сприйняття краси з часом?
Так. Сама концепція краси змінилася для мене. Різниця не суттєва, не радикальна. У моїй душі корінь краси та любові завжди тотожні. Любов — це подарунок для душі. Люди, які живуть заради грошей чи влади — краси не бачать. Їхня душа не здатна сприймати красу, а їхні очі заплющені. Вони хочуть її побачити, але те, що вони бачать — це не краса. Гроші та влада спонукають завдавати шкоду людям, і як наслідок, роблять багату та владну людину сліпою для краси.

Краса — це те, що запалює душу. Це вогонь, що йде від душі до світу і назад від світу до душі.


хх


Що було найкрасивішим з баченого чи пережитого Вами?
Це надзвичайно важко передати. А неможливо тому, що

кожна мить надзвичайної краси вкорінена в абсолютній любові.

Саме тому, так важко порівняти один досвід з іншим. Але все ж, існують певні божественні та трансцендентні моменти краси. Божественні та трансцендентні моменти краси у фільмах. Трансцендентна краса, яку можна знайти в книгах, музиці, в мистецтві, в картинах. Але якщо виключити мистецтво, то фактори, що здатні створити найінтенсивніший досвід краси — це кіно та краса жінки. В деяких фільмах присутня невимовна краса. Бувають моменти, коли ти бачиш жіноче обличчя, і це не передати словами. Я не в силі порівняти чи є один момент більш величним за інший. Це неможливо виміряти.

В якій кінореальності Ви б хотіли побувати?
Ну насправді, в жодній, ха-ха. Хоть і є фільми, що торкаються мого серця дуже і дуже глибоко, все ж я ніколи не обміняю свою реальність і те що маю, на реальність такого фільму. Це чудесний подарунок, що обміну не підлягає. Реальність кожної людини має величезну красу та силу, що належить тільки нам, кожному окремо. Мені легко це сказати, тому що я створюю музику і я присвятив своє життя музиці. Але для тих, чиї дні сповнені метушні, можливо, для них справжня реальність не є бажаною. Я не можу говорити за інших, але щодо мене, я б все ж хотів побачити зміни в сьогоденні. Я ніколи не бачив більш привабливої реальності у кіно. У всякому випадку, як на мене.

Чи був у Вашому житті момент, перенасичення музикою?
Ніколи.

Музика — це більш ніж красиво. Музика — більше, ніж краса. Це божественний дар, і він завжди бажаний, тому перенасичення неможливе.

Чи пізнали Ви щастя? Які його складові?
Я не такий вже і щасливий, але і не нещасний. У моєму житті є як хороші речі, так і не дуже. Є те, чого мені не вистачає. Наприклад, я б хотів, щоб більше людей любили цю музику та бачили і відчували її красу. Я знаю, що в Україні люди відвідують мої концерти. Вони відчувають, чують і сприймають цю красу. Навіть якщо більше людей відвідують мої концерти десь поза межами України, це не значить, що вони відчувають мою музику. Лише українці спроможні на це. Мрію щоб увесь світ навчався слухати та відчувати мою музику, від України та українців. Це зробило б мене щасливим. Я хотів би відкрити школу, де зміг би викладати гру на фортепіано та працювати з людьми, допомагаючи їм самовдосконалюватися. Для гри на фортепіано потрібно зробити живими руки та тіло. Якби я тільки міг поділитися своїми знаннями та навчити людей дещо по-іншому ставитися до музики, то був би надзвичайно щасливий.



Ваше мистецтво є складним і глибоким, а в наш час людей більш приваблюють прості речі. Чи турбує це Вас? Як Ви вважаєте, чи потрібен мистецтву глибокий сенс?
Ну, це одночасно два, чи то навіть три запитання, ха-ха. Я дуже переживаю, що зараз у музиці великий дисбаланс. У західному світі завжди був прекрасний баланс між людьми, які слухають класичну музику, і тими, хто слухає музику на більш простому рівні. Зараз люди віком до 50 чи 60 років майже не слухають класичну музику. А ще з пів століття тому, принаймні від 15 до 20% людей віком до 60 років слухали класичну музику, а то може й більше. Все кардинально змінилось. 95% людей слухають дуже просту музику. Деякі композиції жахливо прості, деякі — не такі вже й погані. Справа не в тому, що музика, яку вони слухають, погана, проблема саме в дисбалансі. Але все ж є дещо, що мене хвилює, хоча й не все так просто. Думаю, твоє запитання можна дещо розширити. Воно також може містити в собі моє бачення того, що саме відбувається зі сприйняттям людиною музики. І я бачу, як це пов’язано з тим, що ти називаєш надто простим. Є ще одна грань, яку, можливо, не помічають, але все більше людей стають ненависниками музичних інструментів, надаючи перевагу виключно електронній музиці, і це факт. Якщо глянути на саундтреки до кінофільмів та музику із телесеріалів, то ще 20 років тому більшість музики була інструментальною. Це був оркестр, джазова або рок-музика, але це завжди була музика, яку грали на інструменті. Зараз це трапляється вкрай рідко, адже все зараз робиться за допомогою електроніки. Звичайно, що композитору легше — він попросту сидить за комп’ютером і купує собі пачку з купою різних звуків і починає з цим працювати. Це дуже просто, тобі не потрібно платити за справжніх музикантів. Давайте забудемо про механіку і те чому саме це сталося, адже головна проблема полягає в тому, що люди зараз пристрастилися до електронної музики. Вони відчувають ненависть, коли чують музичні інструменти: вони не хочуть чути гітару, не хочуть нічого чути. Вони прагнуть чути електронну музику. Навіть якщо вони і слухають спів артиста, більша частина фонового звуку є електронною; це не справжні музиканти, це не справжні інструменти. А в окремих випадках і всі 100%. Це проблема, оскільки це означає, що ми перетворюємось на електричні машини. Люди звикають до своїх ноутбуків чи комп’ютерів, до своїх телефонів, які працюють на 50 або 60 герц. Організм та слух починають звикати, коли постійно надходить одна і таж частота в 50-60 герц. Тому я вважаю це величезною проблемою. Чому музика надто проста? Тому що люди не можуть слухати складну, якою являється інструментальна музика. Тому варто цінити такі речі, як: гра оркестру, великого гурту і так далі. Електронна музика, як правило, надзвичайно спрощена. Вона може містити безліч дрібниць на задньому плані, які ви навіть не помітите, але сама основа одноманітна. Як два акорди, які перетікають один в одного, заколисуючи наче хвиля. Отже, так, це проблема. А тепер я забув іншу частину твого запитання ха-ха.

Не суть, ха-ха. Як Ви вважаєте, чи потрібно мистецтву завжди мати глибокий сенс?
Не знаю. Думаю, кожна людина, кожна душа знайдуть те, що вони, природно, хочуть знайти. Але мистецтво — це чудова річ, адже воно допомагає кожному з нас певним чином рости. Мистецтво існує з багатьох причин, одна з яких — допомогти людям розвиватись. Деякі люди готові до глибинного сенсу мистецтва, а інші — ні. Але це абсолютно не має ніякого значення, тому що всі ми на одному шляху в тому сенсі, що ми всі сприймаємо мистецтво, і це змушує нас відчувати певні речі в своїй душі, в серці, в своєму єству. І це добре, незалежно від того, глибоке воно чи ні, адже це не мені вирішувати. Мистецтво не повинно бути змістовним, але я думаю, що все ж в певному сенсі воно являється саме таким. Все залежить від твого особистого сприйняття. Людина може не помічати глибини, та це і не суттєво і їй сподобається.

І на завершення, як би Ви хотіли, щоби Ваші роботи вплинули на культуру?
Не знаю. Думаю мою музику все ж слід сприймати відокремлено. Коли я пишу чи граю, то взагалі не замислююсь про інших людей чи про те, як це вплине на когось. Я дійшов до того, що роблю лише те, що хочу і люблю. Ні інша музика, ні мистецтво ніяк не впливають на мене та мою творчість.



01-02/08 - London, United Kingdom
11/09 - Cologne, Germany
04/10 - Kyiv, Ukraine
05/10 - Rivne, Ukraine
06/10 - Lutsk, Ukraine
07/10 - Ivano-Frankivsk, Ukraine
08/10 - Chernivtsi, Ukraine
09/10 - Ternopil, Ukraine