український фотограф, режисер та арт-директор із Києва


Інтерв’ю: Анастасія Горбунова
Фото:  Саша Терещенко


Instagram x Website x Behance x Vimeo



Як воно, бути тобою?
Давай конкретизуємо, напевно, питання. Як людиною, як художником чи як другом?

Що першим спало тобі на думку?
Я думаю в першу чергу як про особистість. Тому що мені здається, що кожна людина — це особистість в першу чергу, і в кожній людині, тобто в кожному із нас, є абсолютно різний набір певних якостей, які формують в подальшому світогляд. І в першу чергу я найбільше ціную не те, чим людина займається, не те, що вона робить, а те, ким вона є всередині, як вона мислить і яке в неї світобачення. Якщо говорити про… Як ти запитання поставила? Ще раз.

То, як це бути тобою?
Ну, напевно, мені іноді самому з собою непросто, тому що я великий мрійник. Я дуже люблю мріяти і вважаю, що це невід’ємна частина мене і становлення мене, тому що для мене мрії = плани. Тобто я не розрізняю цієї межі між тим, що таке плани і що таке мрії, тому що я люблю, коли мрії здійснюються і, в першу чергу, я вважаю, що будь-які мрії здійснюються. Це залежить від тебе. Знаєш, є така фраза «Бойтесь того, о чем вы мечтаете», тому що вони зазвичай втілюються — ці мрії. І при цьому я вважаю себе доброю людиною. Насправді. Якщо я припускаю в своє коло спілкування, це спілкування залишається завжди максимально щирим, «безвозмездным» і я готовий завжди допомогти тій людині, яку я люблю, та віддати, грубо кажучи, все, аби вирішити певну ситуацію. Я дуже багато працюю над собою. Не можу дня провести без того, щоб він був непродуктивним. Це трошки крейзі, тому що через це я не вмію повністю розслаблятися і зараз вчуся тому, щоб повністю відключатися від соцмереж, від будь-яких контактів з інтернетом, тому що це дуже затягує і дуже виснажує сучасне суспільство і мене в тому числі. Тому хочеться навчитися повністю вимикатися, щоб всередині ти відчував себе стабільно. Для цього є медитації і різні штуки, я над цим працюю.

Чи ти вважаєш себе «людиною слова»?
Якщо йде мова про те, що якщо я щось кажу, то виконую, то так. Мені зазвичай дуже важливі наслідки моїх слів, раніше з цим були проблеми. Можливо, раніше я був пустословом. Зараз з тим, що я став більш зрілим, набираю більше певного життєвого досвіду, я розумію, що слова багато чого можуть сказати про людину і що дуже важливо, щоб ці слова співпадали із якимись заслугами, фактами, наслідками. Тому для мене важливо, щоб те, що я казав і що залежитиме від мене, виконувалось.

Наскільки важливо бути вільною людиною?
Максимально важливо. І свобода… Кожен може відповісти по-різному на це питання, але для мене дуже важливо бути вільною людиною. А свобода починається із самого себе. Є таке правило, що свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. Тобто в першу чергу для мене важлива свобода самовираження і цю свободу я знайшов у Штатах. Коли я туди приїхав, мені виповнювалося 19 років, я там прожив 4 місяці майже і я завдячую цій країні тим, що вона навчила мене бути вільним і вільно мислити, вільно діяти і бути самим собою, не зважаючи на думку інших. Тому що це супер-важливо. У нас дуже багато талановитих людей потрапляє в ту пастку, що вони попадають під шквал критики та насмішок, і це дуже впливає на них. Свобода — це в першу чергу про самодостатність. Якщо людина самодостатня, вона буде вільною.

Чи існує сила кохання?
Звісно! І в грецькій міфології — їх аж сім чи вісім. Греки розрізняли абсолютно різні види. Але сила любові дійсно існує, і головне щоб була правильна людина поруч — перше. Друге — щоб ти сам наповнював себе любов’ю зсередини, тому що ми як спори, які випускають… Або як коти ті ж самі, які своїми подушечками випускають свої феромони, а ми таким чином прив’язуємось до них. Зараз популярне слово «вайб» — так от цей вайб, який йде від людини, він дуже важливий. І класно, якщо він іде із любові. Любов може тільки наповнювати, окриляти та вдосконалювати тебе як художника, як особистість, як будь-кого. Я вірю в це.

Сердечні ємоції чи здоровий глузд?
Серце. Тому що я, наприклад, більшість своїх супер важливих рішень у житті приймаю виключно базуючись на інтуїції та внутрішньому голосі. Тому що я починав з того, що я мрійник, і мріяти мозком неможливо. Він раціональний, я — ірраціональний. Мене ніколи моє серце не підводило і не підводить зараз, тому що я дію тільки від серця, я роблю тільки те, що мені подобається, від чого я отримую задоволення і ніколи не роблю те, що треба. Це неправильно так думати. Ти нікому нічого не винний. Тому дуже важливо діяти з власних переконань і з власного світогляду. А це від тебе залежить.

Чи було у тебе перенасичення (власним) життям?
Якщо я правильно зрозумів питання, це вигорання, так?

Це запитання можна трактувати по-різному. Важливо те, як ти сам його сприймаєш. В моєму розумінні «перегоріти» — це коли в твоєму житті все гаразд — у тебе є робота, близькі поруч, але в певний момент ти усвідомлюєш, що все якось не так, все не те. Мабуть, це воно.
Я відповім так, як я відчув це питання. Я поділю його на певні абзаци.
Перший — напевно ніколи не відчував перенасичення життям, тому що я його дуже люблю. Я іноді дівчині своїй кажу, наскільки я життя люблю і наскільки мені пощастило, тому що я займаюся улюбленою справою, біля мене правильна людина поруч, кохана людина. Я люблю цей світ, люблю все те, що я роблю, і все те, що відбувається навколо мене.
Другий — можливо, є така штука як вигорання. Вигорання — це нормальний процес, він може відбутися і через те, що дуже насичене життя. Ти багато чого робиш тут, там, туди поїхав, туди, те зробив, з тим поспілкувався, і часто буває таке, що ти вигораєш. Тоді треба вчасно навчитися  регулювати цей процес і заземлятися, бути наодинці з собою. Ось це «наодинці з собою» перетікає в те, що все повинно бути в балансі. Я не та людина, яка «із крайності в крайність». Якщо взяти моє життя, то в ньому не було ніяких «качель». Мені подобається пряма, яка поступово росте вгору. І таким чином мені подобається тримати цей баланс, вчитися його знаходити і відбирати все зайве.
З однієї сторони, я екстраверт, багато спілкуюсь. А з іншої — сам по собі, ”Вовк-одинак”. Мені подобається проводити час із самим собою, читати чимось іншим займатися, тобто не бути в суспільстві. І мене це дуже класно розволікає і заряджає на нові звершення.



Що для тебе щастя?
По-перше це внутрішній стан, він ефемерний. Його описати словами було б гріхом. Тому що це дуже тонке відчуття. Хто говорить «я щасливий» або хто спілкується на цю тему, той більше спілкується телепатією. Тому що це відчуття, яке ти не можеш обрамити в слова. Та і навіщо? Але якщо спробувати це зробити, то є ряд факторів. Я, наприклад, щасливий, коли щаслива людина поруч зі мною. Я щасливий, коли до мене кіт приходить зранку ластитися, коли я прокидаюсь, а він мурчить біля мене. Я щасливий, коли я займаюся улюбленою справою і бачу в цьому надалі перспективу. Я щасливий, коли щаслива моя сім’я і коли вони здорові. Я щасливий, коли я дарую людям добро і щастя, і вони дарують це мені. Я щасливий, коли я не думаю про гроші. Ми все-таки живемо в матеріальному світі і для мене питання грошей — воно теж важливе. Я люблю гроші, і це нормально. Але у мене немає цілі бути мільярдером. Буду — окей. Але я хочу жити так, щоб не зважати на фінанси. Я захотів подарувати своїм батькам путівку в подорож — тримайте, або ж будинок — я подарував. Або я захотів полетіти кудись завтра — я не дивлюсь на ціни, я просто беру квиток і лечу, бажано чартерним рейсом 🙂 Тобто гроші — це інструмент. І він необхідний, щоб задовольнити свої потреби. Якщо описувати моє ставлення до грошей, то це ось так: моє життя — це яхта, а гроші —  руль до неї. І завдяки ним я зможу рулити, ставати біля якихось гаваней. Це невід’ємна штука.

Що для тебе людська краса? Та краса в загальному.
Є дві людських краси — жіноча та чоловіча. І вони абсолютно різні як фізично, так і внутрішньо. Я почну з чоловіків. Тому що це питання, яке я розкриваю у своєму проекті і хочу далі зайнятися ним. Це «discovering man`s beauty». Чоловіча краса, в першу чергу, має стержень характеру. Якщо чоловік безхарактерний, він апріорі не може бути красивим для мене. Тобто чоловіча краса більш внутрішня. Це принципи, світогляд, обізнаність, знання, можливість правильно і чітко прийняти рішення, вміння брати на себе відповідальність. Для мене чоловіча краса проявляється в харизматичності. Якщо взяти жіночу красу — тут по-іншому. Вона також внутрішня. Але, наприклад, для мене дуже важливе проявлення і зовнішньої краси. Як писав Чехов, «красивым должно быть и дух и тело». Для мене це важливо: наскільки жінка, дівчина вміє слідкувати за собою, за своїм завнішнім виглядом, за своєю фігурою. Але якщо за всім  цим немає внутрішнього світу, мудрості… От жіноча мудрість — це абсолютно нова для мене субстанція, яка абсолютно не залежить від віку і дуже сильно відрізняється від чоловічої. Мене це вражає. Якщо жінка мудра, то це +100 до її карми (посміхається). Якщо ми говоримо про тандем чоловіка і жінки, правду кажуть, що за кожним «великим мужчиной всегда стояла большая женщина». І це так. Без цього тандему неможливо. Сили вдвічі менші, або втричі.

А що на рахунок красоти, як явища?
У всьому. Я намагаюся останнім часом документувати все що я бачу, всю красу, на телефон. Тому що він частіше під руками. Але я хочу собі якусь маленьку камеру, щоб фіксувати ці моменти. Тому що краса завжди є у всьому. Я можу поділитися такою банальною фразою як «красота в глазах смотрящего», але це дійсно правда. Ми створюємо цю красу. Навіть знаходячись в своїй квартирі, подивився на якусь рослину — вау, красиво, подивився на кота — о боже, це дуже красиво. Дивлюсь, наприклад, на свічку, яка дуже затекла воском і вкрила всю пляшку навколо, а воск ніби продовжує стікати, але він застиг. В цьому теж краса. І в тому, як повернута лампа. Вона дуже геометрична, трикутна. Стоїть над рослиною. Як виглядає та ж бібліотека — там стоять книги в пакеті, мене це дуже бісить, треба це все зараз прибрати :). Тобто я бачу красу в усьому, що мене оточує. Намагаюсь це робити. 

Чи можливо завжди залишатися вірним собі та своїм переконанням?
Тільки так. Я думаю, що якщо ти йдеш наперекір своїм принципам, потім дуже важко морально. І от в роботі я зрозумів, що коли ти маєш певне ім’я, коли ти працював на певному рівні, і працюєш, і продовжуєш покращуватися, ти вже не можеш зраджувати свої стандарти та принципи. І це з усім так працює. І з точки зору моралі, і з точки зору принципів, які знаходяться всередині тебе я і вибираю коло спілкування. Я дуже його фільтрую. Мені подруга колись сказала «Вова, ти в свої 24 супер-мудра людина. Я тільки зараз до того прийшла, що я звертаю увагу на те, з ким я проводжу час, з ким я спілкуюсь». Тому що середовище формує нас, і ми його формуємо. Це як взаємозалежні процеси. Це як наші стовпи — моралей певних, світогляду. Я коли займався з психологом, ми прописували навіть свої життєві принципи і парадигми. Я все що не робив, все, що оточує мене, тримаюся цих принципів.

Чи віриш ти у людську щирість?
Звичайно, і буду вірити до кінця життя. Хто б мене не підводив, у кому б я не розчаровувався, я можу говорити, що більше не буду довіряти людям, але це неправда. Я просто знаю, що я по-іншому не відчуваю цей світ. Я максимально щирий, я на першій зустрічі можу війти одразу в цю «зону комфорту» людини і бути з нею щирим. Це моя фішка, і вона мені дуже допомагає в роботі з моделями, в роботі з будь-якими командами. Я ніколи не тягну резину. Я завжди «вот такой я, давайте либо вы тоже открываетесь, либо мы работаем вот так». Для мене супер-важлива щирість, і я хочу такої щирості від людей, які мене оточують. Не завжди це буде взаємно, будуть розчарування, засмучення, але по-іншому ніяк. Я не бачу сенсу в тому, щоб не бути щирим. 

Чи можливо виховати у собі чуттєвість?
Ти дивилася мультик “Душа»?

Так.
Пам’ятаєш, як там люди були наділені вже одразу певним рядом рис? В цьому щось є. Є ця магія того, що ми не розуміємо природи того, звідки це пішло, чому. Ми починаємо аналізувати, порівнювати себе з батьками, з рідними (сестрами, братами, іншими), потім з друзями, і не знаходимо якихось наших рис в інших. Тому мені здається, що все-таки є якісь такі зірки, які нас вражають і закладають в нас певні якості. Я, наприклад, досі ніяк не можу зрозуміти, звідки в мене є цей внутрішній стержень з самого дитинства. Якщо аналізувати, те, чим я займаюсь і де знаходжусь зараз, ніяк не співвідноситься із тим, що було раніше. Я тільки завдячую своєму стержню внутрішньому. Так само з «трепетом». Це така тонка штука, яка не може бути вихованою. Вона може бути розвинута трошки, але це те, що дуже важко передбачити. Це все-таки глибини людської душі. І не у всіх воно є. Тому мені здається, що це важлива штука у художників. Ми звикли вважати пейзажників відсталими, але Пікассо, наприклад, не мав цього. Навіть Пікассо не мав цього «внутреннего трепета». Я читав його щоденники, так він говорив, що він заздрить тим людям, які виходять, ставлять мольберт і зображують природу. Тому що вони відчувають те, як впав промінчик сонця на воду, як вітер колихнув листя дерев та багато різних природних явищ. У нього цього не було.

Оскільки ти відповів, що красу ти бачиш у всьому, що тебе оточує, тому у мене буде питання про твої найулюбленіші речі в світі. Що є близьким для твоєї душі?
Улюблені речі? Явища? 

Фігурально.
Я дуже люблю подорожувати. Завжди знаходжу красу в тому, що нам дарує природа. От зараз я лечу в Грецію, давно хотів туди потрапити, і уявляю, наскільки це «пища» для моєї душі. Тому що ми сиділи на карантині і не було цього підживлення. Я дуже люблю подорожувати і обожнюю нові краєвиди, тому що вони дарують нові асоціації, нові емоції, нові нейронні зв’язки, які потім виливаються у щось конкретне: у якісь проекти, у фотографії. Я дуже люблю фотографію в усіх її проявах. Тому що в мене вже така хвороба хронічна — якщо я побачив якесь красиве явище і не сфотографував його, у мене виникає така маленька ранка на душі. Буває таке, що я спеціально його не роблю, щоб зробити такий mental shot, а буває таке, що я просто не встиг. Мені дуже подобаєтсья фіксувати виявлення прекрасного. Плюс обожнюю красиву музику, дуже часто слухаю, ані дня не можу без музики. Я шукаю, я вивчаю, я колекціоную музику, це невід’ємна частина мого життя. Обожнюю естетичну картинку в кіно і мрію сам прийти до того, що зніму свій повний метр і зроблю це настільки витончено і красиво, що це не залишить людей байдужими. Є така властивість краси — вражати, затамовувати подих.
Люблю, звісно, літо, і хочеться літо прожити на максимум, тому що мені здається, що влітку ми найближчі до природи. Тому що ми можемо роздягтися догола і просто бігти на пляжі з криками, або зустрічати так схід сонця чи проводжати захід.
Обожнюю читати і будувати повітряні замки, коли читаю. Я завжди читаю і мрію. Все відбувається у мене в голові. Це теж невід’ємна частина мого життя. Люблю красиві книги, колекціоную їх, у мене є ціла бібліотека. Я завжди приводжу з якоїсь країни книгу, і я ніколи не шкодую грошей на них, бо зазвичай у мене апетити немаленькі, а книги, які я хочу, недешеві. Я ліпше куплю книгу, ніж одяг. Це, можливо, дивно і «глупенько», але знання, які я беру з книги, ніде не знайдеш: ні в інтернеті, ні в будь-якому іншому джерелі. І люблю смачно поїсти (сміється).



Наскільки для тебе важлива зона комфорту?
Зараз це дуже актуально для мене, тому що я тільки в жовтні закінчив ремонт своєї квартири, ми робили її з другом, і це те місце, та зона, де максимальний комфорт. Бо ще й знаходиться в Комфорт Тауні (сміється:). Я завжди хотів цього в житті, відчути це. Я ж кажу, що все в балансі, і зараз такий період, коли я в надзвичайно кофмортних умовах, я ні в чому собі не відмовляю і насолоджуюсь цим. Тобто я прокидаюсь щодня в своїй квартирі із відчуттям благоговіння, тому що я робив її для цього, тому що все, що тут знаходиться — це фізичне виявлення мене та моїх якостей. Я облаштував квартиру красивими обкладинки якихось вінілових релізів, картини, бібліотеку, де всі книги, які я збирав протягом свого життя, величезний телевізор з афігенною картинкою, тому що я обожнюю кіно і люблю грати в Play Station. Все настільки продумано і класно, що я кайфую кожного дня. Але попереду на мене чекає інший період мого життя, до якого я іду і де потрібно буде вийти з цієї зони комфорту. Я відчуваю, що це необхідно, і я кидаю собі новий виклик. Бо є така штука в зоні комфорту, що тебе може засмоктати, ти застрягнеш на одному місці і все. Це мій найбільший страх. І поки мені 24, я розумію, що я хочу іти далі, а також розумію, що скоро буде період, коли я вийду з зони комфорту. Але наразі я нею насолоджуюсь. Проте розумію, що буде висока турбулентність, і готовий до неї.

З якими людьми ти ніколи не будеш співпрацювати?
З паршивими людьми. З ментально бідними, ментально запущеними і які дуже поверхнево дивляться на світ, на речі, на людей, які не відповідають моїм принципам, які не поділяють мій світогляд, які жмоти (сміється), які нешанобливо ставляться до моєї професії, моєї праці і до того , що я відтворюю. А це, до речі, досить часто, на жаль, в Україні можна зустріти, бо люди тут культурно бідні. На жаль. Якщо брати в цілому. З ними я не буду працювати. Тому що ось ситуація: якось дивився інтерв’ю Петера Лінберг, був випадок, коли він знімав якогось актора відомого, а той запізнився на зйомку і сказав «Пітер, давай швидше, у мене є тільки 45 хвилин «, на що він відповів» Я зніму тебе за 7″. Клієнт як би вже заздалегідь ставить рамки, це неповага абсолютна, і в цьому немає сенсу «варитися». Навіщо себе забруднювати? Все повинно бути взаємно.

Що було найбільшим розчаруванням у людях?
Не думаю, що можна сказати якось  так драматично про це. Ну бували розчарування, бували випадки, коли, не знаючи причини, люди підставляли або давали привід в розчаруванні. Я розумію, що це не перший і не останній раз, і абсолютно змінив до цього ставлення. Це як стоїцизм. У цих випадках я прихильник філософії стоїцизму. Хоча я дуже ранимий буваю в таких ситуаціях, я можу дуже довго пам’ятати, не забувати і не дозволити собі пробачити. Якщо людина намагається повернутися, це дуже складно. Я в цьому плані дуже не простий. Тому що якщо я з відкритим серцем йду до людини, я хочу цього натомість. Якщо цього не відбувається, а відбувається ще й підстава, це, вважай, хрест.

Поділись факапними історіями зі зйомок.
Нещодавно ми знімали обкладинку L’Officiel і ясна річ, що всі беруть якісь референс, надихаються. Мудборд, власне, складається з референсів, а референси — це інші фотографії. Я підготував все, ми зняли, і на пост-продакшені одна картинка була прям дуже схожа на ту, що була в мудборді. Прям дуже: і за кольорами, і по антуражу, по всьому. Я написав редакції, що я не хочу її бачити, я не хочу, щоб її не те що на обкладинку брали, а взагалі щоб її брали в саму fashion-story. В результаті сказали «все добре, вона відмінно підходить під тему номера» і її взяли. Ну і ясна річ, що були потім випадки, коли писали, що це плагіат. Але сталося це не тому що люди подивилися і дізналися, а тому що «дуже хороша людина» модель, яка знімалася і все було відмінно, після того як вона дізналася про схожість, почала це роздмухувати і говорити «я не хочу, щоб мене постили в цьому журналі, подивіться, це плагіат «. Розчарування в людях теж відбулося і ось такий факап. Після цього я вирішив, що я більше ніколи не буду працювати по фото-референсах і це зробило мене ще сильніше. Тому такий загальний урок факапів: вони трапляються для того, щоб вивести для тебе якісь висновки, щоб ти став краще, розвивався, не повторював помилок і не наступав на ті ж самі граблі. І зараз я розумію, що це вже минуле.

Наскільки для тебе важливо перебувати в гармонії із самим собою?
Це мій постійний духовний стан.

А в чому важливо знаходити баланс?
У всьому, що ти робиш. У мене це не дуже добре виходить з гнівом. Я дуже запальний: можу дуже багато зайвого наговорити, можу образити дуже сильно, це мій порок. Я над цим працюю з самого дитинства. Але поки безуспішно. Але баланс повинен бути у всьому. Це той душевний стан, до якого прагнуть всі монахи, буддисти, ті, хто перебувають у пошуку бога. Я зараз класну книгу читаю — «Автобіографія йога». Вона мене вчить знаходити баланс, вчить працювати з думками. В першу чергу, це робота корою головного мозку. Тобто ми можемо програмувати його. Він наш інструмент, не ми його. 

Продовжуючи тему балансу, як навчитися прислухатися до себе?
Це, насправді, процес. Ось чому я ще говорив, що я завжди мав свою думку, свій стрижень. Змалку був засранцем. У мене завжди була на все своя думка і вона завжди було правильніше всіх, як я тоді вважав. І це мене навчило прислухатися до себе. Це важкий процес, якщо в дитинстві тебе виховали певним чином. «А чому ти не такий, як всі інші нормальні діти?” — це дуже шаблонна фраза, яка використовується до дітей, в тому числі використовувалася по відношенню до мене. І дуже багато дітей під цим ламаються. Тому що це вбиває їх особистість, їх унікальність. Це процес, який треба з найменших років виховувати. Тому якщо ти хочеш займатися чимось творчим, креативним, та й взагалі бути в гармонії з собою, ти повинен / повинна вміти слухати себе. Якщо цього немає, працювати над цим. Тому що це можливо. Це не той трепет, який може бути властивим чи ні. Це те, що можна виховати в собі. Мені дуже допомогла книга в 15 років «7 звичок надзвичайно ефективних людей» Стівена Кові. Вона фундаментальна, я її читав 2 рази. Уміння слухати себе — це в першу чергу. А воно випливає з любові до себе. Це дуже важливо і его — це нормально. Треба, знову-таки, розуміти кордони, і тут ми повертаємося в баланс, але любити себе і в першу чергу думати про себе — це нормально. Це не погано, це добре.

Натхнення — це випадкове відчуття, чи особливий навик?
Я згадую фотографію Енні Лейбовіц, де сидить жінка на ліжку, а фотографія називається «В очікуванні натхнення». І там така емоція, вона сидить, спальню заливає сонце… Відповідати на це питання складно, тому що я люблю, коли воно приходить. Коли воно вражає тебе. Найсильніші проекти народжуються саме тоді. Тоді ти усвідомлюєш, що це доля. Але з огляду на те, що я професіонал своєї справи, я навчився видавлювати із себе натхнення і це вже звичка. Тому що працюючи з комерційними проектами я так чи інакше повинен надати ідею, мудборд. І ось тут я вмію «видавлювати зубну пасту». Тоді і клієнт задоволений, і я. Але коли натхнення приходить саме, це саме шикарне, з цього народжуються самі класні проекти. Один з останніх моїх проектів, який я зараз, на жаль, не можу показати, але сподіваюся, що після інтерв’ю зможу, прийшло саме ось з такого. Це найсильніша моя робота і я хочу продовжувати тільки в такому ж дусі: робити проекти тільки такого масштабу і тільки такої цінності. 

Яке питання ти хотів би почути на інтерв’ю та що б ти на нього відповів?
Цікаво. Відразу можу сказати, що класне у нас інтерв’ю вийшло, дуже глибоке. Тому що мені цього не вистачало. Всі інтерв’ю, які у мене були до цього, були дуже прикладні. А я люблю пофілософствувати, поміркувати. А якщо думати про питання, яке б мене запитали … Я не поставлю питання, а, напевно, на нього відповім. В мене є мрія. Уяви таке: великий зал, дуже багато людей, світло на сцені і починається відрив одного з треку (хвилинний), я можу його навіть вирізати і відіслати тобі, і потім, коли це трапиться, ми повернемося до цього інтерв’ю. Це може бути через 10, 20, 30 років, але нехай сайт падає, інтерв’ю ми збережемо, тому що ми зараз творимо історію. І ось цей хвилинний уривок включається, я виходжу на сцену, дуже багато оплесків, у мене мурашки по шкірі, тому що завжди коли я слухаю цей уривок, я завжди про це мрію і візуалізую. Грає музика, всі аплодують, зала повна, я виходжу і мені вручають або «Оскар», або таку нагороду, яка має вагу, и відбувається промова. І ось в цій промові … Я дуже люблю виступати, я випустив 60 студентів, зараз набирається мій новий курс. Я обожнюю це. Я обожнюю надихати людей. І ось мова, яку я «штовхну», вона буде настільки великим джерелом натхнення… по вазі така, як виступ Стіва Джобса в Стенфорді.

В чому сила твого образу?
Насправді, я хочу зняти фільм, який буде дуже складно реалізувати, про те, що ми як людина можемо перебувати абсолютно в різних іпостасях, спілкуючись з різними людьми, і це не буде лицемірство — це будуть різні наші прояви. І це нормально. Тому що світ зараз такий. Він змінюється. Все створюють ці образи, ми підживлюємо ці образи. Це теж добре. Вміти працювати зі своїм образом — це теж відмінно, я вмію це робити. Але в першу чергу я людина, і дуже часто зустрічався з такою думкою і з відчуттям, що людина мене не знає, коли вона знає мене тільки з соцмереж. Ніби у нього/неї таке про мене враження: або він буде мене супер-поважати, звертатися на ви, що мене завжди бентежило, або буде думати, що я зарозумілій чувачок, супер-зверхній. Цього не віднімати, але те що є. Якщо брати  мій особистий шлях, то я дуже нерідко зустрічався з таким. Але для себе я зрозумів, що коли тебе недолюблюють — це дуже хороший знак, який говорить про те, що ти чогось вартий і люди тебе обговорюють, критикують, вони витрачають свій час на те, щоб перемивати чиїсь кістки і витрачати свою енергію. Завжди вважав це нонсенсом. Ніколи не приділяв час іншим людям, щоб когось обісрати або пустити плітки. За цим образом завжди криється людина. Хто мене дійсно добре знає, кажуть, що Вова Клевер і Вова, якого ми знаємо, — це абсолютно різні люди. Але це не означає, що я розпрощаюсь зі своїм образом. Він є, він існує, нехай він буде, буду далі творити. Тому що художник — це як невід’ємна частина образу. Але хто хоче зі мною ближче познайомитися, і якщо я в його впускаю в коло, він впізнає мене справжнього. От і все.