Інтерв’ю: Любов Дзюжинська
Фото: Марта Сирко


ДахаБраха — український музичний етно-гурт, організатором і художнім керівником якого є Владислав Троїцький. Назва гурту складена зі слів «давати» та «брати» за словником Грінченка.


Website х Facebook x YouTube x Instagram x Apple Music x BandCamp

в розмові з Марком Галаневичем

У Вас була величезна кількість інтерв’ю, на які запитання Ви не любите відповідати?
Чудове запитання! Бо майже в кожному інтерв’ю нас просять пригадати якийсь цікавий епізод, веселий випадок чи пригоду з нашого гастроного концертного життя. “У вас же їх має бути ого-го скільки” кажуть вони. І в цей момент розумієш, що ти абсолютно нецікавий співрозмовник, а життя твоє кисле і нудне, без жодної веселої пригоди. А коли ці пригоди все ж стаються, ми ж живі люди, то завжди пробуємо запам’ятати цей випадок спеціально для журналістів. Та коли приходить відповідальний момент, то все забувається в момент. 

Чому Ви навчилася, завдяки DakhaBrakha, як на особистому так і на професійному рівнях?
Ми всі навчилися бути пунктуальними. Ви знаєте, це дуже зручно. Це повага один до одного. Останні років 10 всі приходимо вчасно на репетиції, за виключенням форс мажорних обставин. Так хочемо робити і на концертах, але там від нас менше залежить. І ця професійна риса проектується на особисте життя. От звикнеш до таких елементарних речей, а потім виявляється, що для багатьох в нашому суспільстві пунктуальність це якась недосяжна розкіш. Проте, пунктуальність доступна кожному. От раджу, хто ще не спробував))

Чого ви навчилися один у одного?
Мені пощастило працювати поруч з дуже сильними вокалістками, я постійно вчуся поруч з ними співати правильно. Вони у мене вчаться співати неправильно. А ще ми ж започаткувалися з легкої руки Влада Троїцького. І він залишається для нас учителем і майстром. Саме він дав уклав нам в голову думку, що можливо усе. Головне, бери і роби. 

Якщо вважати DakhaBrakha єдиним організмом, то хто є якою частиною? (На прикладі людського організму).
Думаю, якщо ми й єдиний організм, то точно не людський. Швидше, це якась потвора з чотирма ротами і вісьмома руками. До речі, це цікавий образ виходить, і мені як дахабрахівському дизайнеру варто спробувати його візуально оформити колись.


Тизер «ДахаБраха. Шлях»


Чи був у Вашому житті момент перенасичення музикою? Чому?
Відверто кажучи, це може бути легко. Слухання музики це досить зосереджений процес, для мене вона не може бути фоном. Ще з часів навчання в університеті я заздрю тим людям, хто може увімкнути музику і писати курсову роботу. Так само рідко ходжу в навушниках вулицею, бо можу далеко зайти. Я ж слухаю і розбираю музику на запчастини, на звуки, інструменти і голоси. Такий процес енергозатратний і він втомлює. Трошки інакше з музикою створеною для танцю і фану, там втомлюється тіло, а не голова.

Як Ви вважаєте, чи взагалі можливо об’єктивно оцінити музику?
Не думаю, що це можливо. Це не спорт, де все ясно, хто перший прибіг, чи більше забив голів, то й і кращий. Кількість випущених платівок чи тримання у чартах дають нам розуміння про працьовитість чи популярність музикантів відповідно. Конкурси і нагороди це швидше про якусь виконавчу майстерність.

Якщо хтось і може об’єктивно оцінити саму музику, то це тільки час.

Який сучасний тренд в суспільстві бісить, засмучує чи навіть лякає Вас?
Засмучує тяжіння сучасних людей до спрощення. Це можна побачити прочинаючи від звичайних речей, що нас оточують і до глобальних цивілізаційних процесів. Я дивлюся на розвиток соціальних мереж, вони йдуть далі від текстового контенту до примітивних сторіс і відосіків по декілька секунд. Люди не хочуть напрягатися, а лише розважатися. Менше думати, менше замислюватися. На виборах люди голосують за тих, хто пропонує прості рішення складних проблем. Швидше за все, ми просто прийшли до такого етапу розвитку суспільства. Маємо його усвідомити і рухатися далі реагуючи на ці тенденції.

Якби Ви могли скасувати існування чогось одного, то що б це було?
Ну, ось зараз, перебуваючи на карантині, і коли чуєш ці дані про кількість інфікованих, померлих від пандемії по всьому світу, то на ум приходить лише одне, досить утопічне, бажання чогось відмінити. Скасувати існування усіх хвороб. Але розумієш, що все в світі існує не дарма. Мабуть планета хоче взяти перепочинок від найдокучливіших своїх мешканців. І дає шанс людям перезапустити систему. Переосмислити свої вчинки і дії. Але чи людство скористається таким шансом, це велике питання.



Яку пораду Ви б дали людству?
Це занадто велика відповідальність і амбіція давати людству поради. Трохи ще не доріс до того статусу, щоб робити такі речі. Можу, лише закликати до дії. Давайте садити дерева. Мрію зробити такий святковий день в календарі, коли кожна людина саджатиме дерево. Уявляєте, кожного року кількість дерев збільшуватиметься на кілька мільярдів. Враховуючи, ситуацію з пожежами на нашій планеті, такий флешмоб дуже необхідний усім нам.

Чи бувають у вас розбіжності з приводу музики, яку ви створюєте? Якщо так, то як ви приходите до компромісу, якщо немає, то чому?
Ясна річ, розбіжності бувають, хоча ми і один організм)) Оскільки шляхів розвитку музичної композиції мільярди, і який з них буде оптимальним не ясно. Та й чи є той оптимальний, ідеальний шлях. Намагаємося шукати, як кажуть політики “компромісне рішення”, переконувати один одного, сперечаємося. Так, думаю, відбувається в усіх гуртах, які не мають одного яскраво вираженого лідера.

Який фільм, книгу Ви б порекомендували і чому? В якій з цих реальностей Ви хотіли б побувати?
Можна порадити, хоча мій вибір не буде екстравагантним, надестетським чи андерграундним. Я назву відомі шедеври світової культури. Антуан де Сент Екзюпері  ‘Планета людей’. Чи не найважливіший текст ХХ століття. Увага до деталей і одночасно глобальне гуманістське бачення людства, його проблем, радостей і недоліків. Фільм я б назвав досить сучасний — ‘Тоні Ердман’ німецької режисерки Марен Аде. Він є ознакою нашого часу, коли людина в довгому марафоні за кар’єрним успіхом втрачає життєво важливі зв’язки з дитинством, родиною. Втрачає розуміння самої суті щастя. Фільм дуже дотепний і тонкий. 

Ваше мистецтво є складним, а в наш час людей приваблюють більш прості речі. Чи турбує це Вас? Як Ви вважаєте, чи потрібен мистецтву глибокий сенс?
Не все наше мистецтво складне. Є відвертий фан, який ми робили у веселому настрої і для веселого настрою. Але так, є речі, що пересічному слухачу будуть незрозумілими, складним чи нудними. Але ми не питаємо себе, чи це комусь потрібно, чи це зрозуміють. Ми робимо щось саме так, бо саме так відчуваємо в той самий момент. І час показав, що наше  “складне мистецтво” стає зрозумілим для значної кількості людей, які готові сприймати, чути і відчувати наші музичні емоції і вібрації.  


хх


Яке Ваше особисте визначення краси? Як Ви інтегруєте її в своє життя і роботу?
Останнім часом я почав усвідомлювати, що для мене краса стала полягати в гармонії. Гармонії співіснування людини і навколишнього середовища. 

Що Ви відчуваєте, озираючись на своє життя?
Мені подобається, що коли я озираюся на своє минуле, то не відчуваю ніяких ностальгічних відчуттів, туги, жалю чи чогось подібного. Пригадую випадок, коли будучи студентом, і був на канікулах в батьків у селі, і один їх знайомий їхнього віку почав запитувати мене про студентське життя і общагу. Згадував себе в моєму віці з тужливою насолодою і примовляв, що то були кращі часи його життя. На щастя, перебуваючи зараз десь в тому ж віці, що і той чоловік тоді, усвідомлюю, що в кожному етапі мого життя можна знайти щось дуже важливе, дуже приємне і сокровенне. Я б не виділяв якісь часові рамки. Завжди намагався жити за правилами і порадами, що давали мені мої батьки, моя родина. Цінувати сьогодення і дякувати за те, що маєш. Тому, навіть на карантині, мені добре, намагаюся зробити те, що колись хотів, але не вистачало часу. Рефлексувати над минулим просто немає часу.

Що було наймудрішим, що Ви коли-небудь чули або до чого прийшли? Яку істину Ви пізнали за роки життя?
Я сподівався, що на такі запитання буду відповідати будучи сивочолим старцем, але, виходить, що уже час настав. І тепер реально треба напрягтися, бо істина, до якої прийшов за все своє життя, це не може бути щось на кшталт — не палити суху траву чи щось таке. Наймудріше, сподіваюся, попереду.

Я зрозумів, що не варто робити швидкі висновки. А ні про людей, їхні вчинки, а ні про події чи процеси. Особливо в наш час фейків, чорного піару і вбивчої пропаганди. Треба дати час вивітритися інформації, або, навпаки, настоятися, залежно від ситуації.

То ж хай це буде “моєю” мудрістю на даному етапі мого розвитку.

Яка ваша кінцева мета, як артистів? Чи повинна ваша праця вплинути на культуру? Якщо так, то як саме?
Ми тішимося, коли сучасні артисти дякують нам, за натхнення і силу творити. Бо для багатьох музикантів і співаків стало зрозуміло, що базуючись на народній пісенній традиції можна досягати гарних результатів, бути актуальним та затребуваним і цінуватися навіть за кордоном. Будь який успішний у світі культурний кейс дуже корисний для подолання комплексу меншовартості, який українцям нав’язувався віками. Ми щасливі, бути серед таких прикладів. З іншого боку, доводиться відкривати світу українську культуру. Не всю її різноманітність і багатогранність, а лише нашу інтерпретацію музики, яка бере витоки з народної традиції. І бачимо, що ми є гарною “наживкою”, для іноземців, які готові відкривати для себе щось нове і незвичайне.

Яке питання Ви б хотіли почути на інтерв’ю і якою була б відповідь?
Коли б мене хтось запитав з яким художником чи художнім напрямком ви б порівняли музичну творчість ДахаБрахи, то колись я придумав досить вдалу, як на мене, і сміливу аналогію, і ось хочу поділитися:

Наша музика — це творчість Марії Приймаченко у звуках. 



`

live on KEXP

ІРИНА КОВАЛЕНКО ~ вокал, джембе, перкусія, басовий барабан, жалійка, флейта, акордеон, рояль, аккордеон, гармошка, укулеле.
МАРКО ГАЛАНЕВИЧ ~ вокал, дарбука, гармошка, діджеріду, губна гармошка, кахон, акордеон.
ОЛЕНА ЦИБУЛЬСЬКА ~ вокал, перкусія, басовий барабан.
НІНА ГАРЕНЕЦЬКА ~ вокал, віолончель, басовий барабан.


 `