Інтерв’ю: Любов Дзюжинська, Олена Савлохова
Фото: Саша Добрев


alyona alyona  — українська реп-співачка, авторка пісень.


Instagram х Facebook x YouTube x Apple Music



Як воно, бути тобою?
Бути мною — це бути близнюками. Це означає, що в тебе постійно є крайнощі. Тобі або супер-весело, або супер-сумно. Ти або супер-переживаєш, або тобі супер-байдуже. Мене турбують дуже багато питань, і, відповідно, я постійно про щось думаю, намагаюсь щось вирішити, діяти і застосовую всі свої ресурси. Бути мною — це бути постійно в русі, постійно про щось думати і про щось переживати. 

Чому ти навчилась завдяки Alyona Alyona на особистому та професійних рівнях?
Перш за все, я ще з садочку навчилась бути терплячою і терпимою до людей. В сфері шоу-бізнесу ця якість мені дуже в нагоді. На попередніх своїх роботах, та й у житті в цілому, я звикла все структурувати, а тут постійно потрібно щось робити спонтанно. Спочатку мене це дуже бентежило але зараз я вже абсолютно спокійно сприймаю всі виклики долі, всі несподівані новини, події чи якісь запрошення. Мабуть, це та риса, яку привила мені популярність і те, що я стала Альоною Альоною.


хх


Що було найкрасивішим, що ти коли-небудь бачила або відчувала в своєму житті?
Найбільше мене вражає природа і краса нашої планети. Тому мене і турбує те, що зараз з нею відбувається. Мене турбують плани на майбутнє. Найкрасивішим, що я бачила є природа. Безпосередньо в Україні є дуже багато красивих, мальовничих краєвидів. Коли я зі столиці їду на Кіровоградщину, на батьківщину, я із задоволенням зупиняю авто і виходжу просто постояти, подивитись навколо та подихати повітрям. В більшості країн Європи, де я побувала, мені також подобалась природа. Наприклад в Ісландії природа мене дуже підкорила, тому що я ніколи не бачила вулканів і пляж з чорним піском був для мене чимось надзвичайним. Теж саме з краєвидами на Балі. Пляж в стилі Баунті — це просто щось неймовірне. 

Як ти намагаєшся стати краще і як саме ти шукаєш найкраще в собі?
Щоб стати кращою я аналізую те, як я себе поводжу. Мені здається, що

найбільші проблеми сидять в нас всередині і проявляються в поведінці. В тому, як ми реагуємо на ситуації. В тому, як ми відповідаємо людям на якісь подразники. В тому, як ми себе поводимо з близькими, рідними з оточенням.

Тому, найосновніший вектор моєї роботи над собою полягає саме в прийнятті ситуацій і в моїх реаціях на них. Щоб я реагувала нормально, не стресувала, не переживала, а шукала варіанти, які я можу почерпнути з цієї ситуації. Або, як навпаки трансформувати цю ситуацію собі ж на користь. Це дуже важливо. Глибоко всередині я розумію, що

ми всі народилися чистими, зі світлими думками та помислами. Дуже важливо не забувати хто ми є, якими ми прийшли сюди. Необхідно скидати ці ярлики та кліше, якими нас обвішали і чинити так, як нам підказує серце. 



Ти помиляєшся в речах та людях? Чи легко тобі приймати власні помилки?
З віком почала помилятися менше. Напевно зараз той етап в моєму житті, коли всесвіт посилає мені дуже добрих, світлих людей, чиї думки, дії та місія в цьому житті також дуже світла. Я вдячна Богові та всесвіту, за те, що все так складається. Але можу помилятись і в людях, тому що я вразлива і сприймаю все надто близько до серця. Моє перше враження може бути хибним. Та я не спішу вішати ярлики на людей і намагаюсь докопатись до істини та зрозуміти хто є хто. На рахунок особистих помилок — деякі важко сприймаю, особливо ті, до яких я приклала чимало зусиль. Я старалась, довго до цього йшла і помилилась. Мені важко, тому що багато зусиль було прикладено. Але, з іншої сторони, стакан завжди наполовину повний, тому треба переступати і йти далі. Зазвичай, я так і роблю. Роблю висновки і намагаюсь більше не повторювати помилок. Якщо чесно, на чужих вчитись я не вмію, завжди роблю власні. 

Існування чого ти хотіла б скасувати? Чому?
Я б хотіла відмінити існування наркотичних речовин. Тобто всього того, від чого може помутніти свідомість людини. Наскільки я знаю, більшість того, що використовує молодь та люди в ‘системі’, назвімо це так, — це все було винайдено, в першу чергу, в ролі лікарських засобів. І тільки згодом трансформувалося в спосіб отримати якесь ілюзорне задоволення та втекти від реальності. Мені дуже шкода, що так багато доль загублено через наркотики та людську цікавість спробувати щось нове на собі задля кайфу. Не тому, що вони хворі і це необхідно для лікування, а саме для того, щоб просто кайфанути і втекти від реальності. 

Озираючись на початок свого музичного шляху, що б ти хотіла знати тоді?
На самому початку я б дуже хотіла викорінити в собі страх. Я розумію, що без нього ніяк, але я так багато всього боялась, коли несподівано стала відомою, наче маленьке цуценя. Боялася всього і в цьому проблема, тому що я могла б зробити більш рішучі кроки, які роблю тільки зараз. Не боялась б виражати свою позицію в погляді на будь-який аспект життя. Тоді я так боялась. Мені було дуже страшно, що хтось щось скаже. Боялась, що підведу когось, команду чи своїх батьків. Я була менш рішучою. Тільки це, а все інше приходить з досвідом. Мало статись, так як мало статись. Я щаслива бачити те, що бачу і бути учасником всього того, що зараз відбувається. 


хх


Яка твоя кінцева мета, як артиста? До чого ти прагнеш?
Насправді моїх цілей дуже багато. Я не буду говорити про всі. Кінцева — мені б хотілось, щоб Український музичний ринок став світовим, тобто щоб ми приєднались до всіх та були конкурентоспроможними. Щоб наша музика і наші виконавці сприймалися всіма, як рівні. Щоб люди люди бажали приїжджати на концерти в Україну. Щоб музична індустрія України досягла піку у своєму розвитку. Щоб артисти могли без допомоги якихось супер-продюсерських вливань творити, бути відомими, бути почутими та бути визнаними. Це було б круто. Я сподіваюсь, що вдасться досягти таких результатів у музиці. Якщо брати глобально, то, звичайно, мені б хотілось, щоб в кінці-кінців якомога більше людей почали дбати про нашу планету, про людей, які від них відрізняються. Я б хотіла, щоб дуже багато соціальних питань нарешті закрилися або досягли свого вирішення. 

Яке питання ти б хотіла почути на інтерв’ю і якою була б твоя відповідь?
Чому я так багато говорю про благодійність і чому я вважаю, що благодійність має бути в житті кожної людини, незалежно від рівня її матеріального становища?” Ми дійсно щасливі і ми прийшли в цей світ для того, щоб служити і віддавати. Коли ти віддаєш — ти щасливіший вдвіче більше ніж тоді, коли ти береш. Приймати — це швидкоплинне щастя. Той ковш, всередині нас, який наповнюється від того, що ми беремо, він завжди порожній. А коли ти віддаєш — ти паралельно і отримуєш світлу енергію, слова вдячності і, як мінімум, розуміння того, що ти можеш допомогти комусь не страждати, врятувати комусь життя, полегшити чиїсь страждання. Багато всього. Зробити чиєсь життя добрим, нормальним. Від цього ти наповнюєшься, хоч і віддаєш. Тому благодійність та сам процес віддавати щось, робить щасливим, і це правда. Я закликаю всіх займатись благодійністю, ділитися, допомагати фізично, віддавати те, що вам не потрібно. Коли у вас якийсь стрес, якась негативна ситуація чи агресивні обставини — вийдіть і просто допоможіть комусь: бабусі, голодній тварині, дитині, віднесіть милостиню тощо.

Віддавайте — це зробить вас щасливими.

Будьте щасливі!



`